Цю статтю я скачав з однієї газети. автор -
музикант. Тому тема обгрунтована досить якісно і доступною Читайте і
думайте, думайте і коментуйте!!! Дякую!
МУЗИЧНА ПРОФНЕПРИДАТНІСТЬ, або ПОВЕЛИТЕЛІ МІНІ-ДИСКА
Головною мотивацією для написання цього матеріалу стало весілля в
родині, на яке мене разом з сім’єю запросили як прийнято на тиждень
наперед. Не знаю чому, можливо через те, що сам цікавлюсь якісною
музикою, але я одразу запитав про музикантів. Почувши про те, що це
професійні і досвідчені у своїй справі люди, заспокоївся і налаштував
себе на хорошу галицьку весільну забаву наступної суботи.
І ось настав цей урочистий момент! Гарно все – молодята, квіти, шлюб,
обручки, гості з конвертами в кишенях. Хтось тішиться, бо за якусь
годину буде співати коломийки і танцювати польку «з гудзом», хтось буде
горланити «Гірко!» і кликати вуйка Йосипа, а хтось прийшов дочекатись
моменту кидання вельона – кожному своє. Всі в очікуванні свята і
веселощів…
Весільний кортеж вже прямує в напрямку ресторану. Кілька слів старости
на порозі, кілька традиційних жартів. Заходимо в приміщення і ось воно –
моє перше розчарування. Волею долі, під час першого маршу я опинився
біля музикантів і одразу звернув увагу, що щось не так – по-перше, не
зрозуміло для чого один з них похапцем запхав міні-диск в свій
чудо-синтезатор; по-друге, маючи від природи непоганий музичний слух, я
зауважив, що музики тиснуть на своїх клавішах зовсім не те, що насправді
звучить. Диво, якого 90 відсотків гостей навіть не помітять ані разу
протягом всієї забави, заінтриговує мою цікавість і я час від часу
звертаю увагу на дії музик. Хочу просто зробити для себе висновок – вони
прості «халтурщики» чи може… їм не заплатили?..
І ось через декілька хвилин наштовхуюсь на заклопотаного батька
молодого. Одразу питаю про вартість цієї супер-музики і чую у відповідь
цифру, від якої мені захотілось одразу вийти на вулицю і скурити
цигарку. Шість сотень американських вічнозелених доларів – ось ціна
цього посереднього співу, ціна беззвучного клацання по двох
японсько-тайванських клавішах, ціна запису одного міні-диска, на якому
все весілля від «Ласкаво просимо» і до «Горіла сосна»…
Та остаточно мене зламало останнє шоу у виконанні наших розрекламованих
музикантів. Прийнявши на душу трохи горілки, після другого столу вони
здається обнагліли вже зовсім – під час доволі вже неоригінального
конкурсу для гостей Вєрка Сердючка заспівала… власним голосом..! Напевне
зовсім захрипли вже бідаки..?
В перерві поспілкувався з одним із лабухів, як вони самі себе називають,
і дізнався, що музичної освіти він не має зовсім. Сам будівельник. А
оскільки, від природи має непоганий голос, вирішив купити собі на пару з
другом апаратуру, скачали з інтернету купу «мінусових» фонограм,
записали кілька міні-дисків і вперед за лаврами. Створили рекламний
сайт, накидали кілька відео-нарізок, де вони у вишиванках «творять своє
музло». А людям більше нічого і не треба – ми сприймаємо картинку завжди
такою, як нам її подають.
Як назвати таких самородків? Яке слово правильно дібрати для їх
творчості? З чим порівняти їхніх неперебірливих замовників?
Для цих самодіяльників не підходить ні слово музикант, ні слово ді-джей –
і одне і друге вимагає стовідсоткового професіоналізму. Та серед кола
моїх знайомих є декілька музикантів, які грають весілля дійсно «на
живо», які мають музичну освіту, які знають справжню ціну українським
звичаям і ціну української автентичної весільної музики. Завдяки саме
цим талановитим людям, я добрав кілька слів, якими можна наректи добрих
три четверті всього музичного ринку – стартери (стоять два таких собі
оператори і тиснуть кнопки на ноутбуках), профнепридатні (без освіти,
але це не заважає «творити» музику), гадайки (за принципом «слова знаєм,
а музику маєм»).
Не назву їхню діяльність ніяк, окрім бізнесу. Тому що творчого матеріалу
там немає зовсім – плагіат, «фанера», кривляння і спотворення
української весільної традиції.
Та люди, які замовляють їх… Як назвати того, хто відкривши пошуковий
сайт, вибирає все ту ж гарну картинку і, бачачи ціну, очікує на певну
незавуальовану якість. Вони просто клієнти, що в міру свого приземленого
уявлення про якісну музику приймають цей масовий індустріальний
музичний продукт і їдять його разом з сотнею запрошених гостей.
Чесно, як би я вмів малювати, намалював би короткометражний мультфільм і
запустив би його в інтернет під назвою «Профнепридатні народні музики».
Головними героями були би звичайно ж наші лабухи. В них би були з
дерева вистругані інструменти, а на кожному лише три кнопки – грати,
співати і пауза. Їхнім замовникам я би намалював великі вуха і дірки в
кишенях.
Ви скажете: час важкий, кожен заробляє як вміє, на кожен товар свій
покупець і так далі. Та уявіть собі письменника, який пише свої твори,
ліплячи їх з уривків чужої творчості. Уявіть художника, в основі картин
якого лише такі собі пазли з фрагментів скопійованих відомих полотен.
Це все одне і теж – це все не творчість, це не культура, це не
мистецтво. Це всього-на-всього бізнес і спосіб заробітку!
Що краще слухати – ритм машинку чи справжні барабани, синтетичні звуки
чи живий саксофон, міні дисковий запис чи неповторне природне звучання
акустичної гітари чи акордеона?!
Та ще не все так погано. Є дуже невеликий відсоток команд, які направду
грають, а не лабають. Які співають, а не халтурно горланять. Які дещо
по-своєму інтерпретують ту чи іншу весільну композицію, але тим самим
відходять від шаблонів і вносять щоразу щось своє, нове, свіже і
неповторне в кожну весільну пісню, продовжуючи їй життя. Уявіть собі
четверо-п’ятеро професійних музикантів, що бездоганно володіють своїм
інструментом і порівняйте цю весільну забаву з двома-трьома «гадайками»,
яким ні з того ні з сього вимкнули світло… Нема світла – нема забави…
Тут немає реклами, немає антиреклами – я не назвав ні одного прізвища чи
назви колективу. Просто хочу привернути вашу увагу до якості – якості
продукту, за який вас просять немало заплатити.
Музиканти вітають шановних гостей, бажають їм веселої забави і дарують
гарного весільного марша!!!
Джерело: http://www.tamada.lviv.ua/bulletin/blurb/182/ |