Головна » Статті |
Всього матеріалів в каталозі: 16 Показано матеріалів: 11-16 |
Сторінки: « 1 2 |
"Ну що б, здавалося, слова... Слова та голос —
більш нічого. А серце б'ється — ожива, Як їх почує!.. Знать, од Бога І
голос той, і ті слова" Тарас Шевченко |
Зловивши мить – не відпусти,
Впізнай у ній вчорашні звуки: Її струни, мов тятиви. Його смичка, неначе лука. Додай секунду цьому дню. Він, як вода збіжить крізь пальці. Та щось зостанеться йому, І їй залишиться окрайчик. На пам’ять – музика октав, Або дзвінке звучання тиші. Струна... Смичок... У нотний стан Лиш час мелодію напише. Зловивши мить – не відпусти, Впізнай у ній вчорашні звуки: Її струни, мов тятиви. Його смичка, неначе лука. Додай секунду цьому дню. Він, як вода збіжить крізь пальці. Та щось зостанеться йому, І їй залишиться окрайчик. На пам’ять – музика октав, Або дзвінке звучання тиші. Струна... Смичок... У нотний стан Лиш час мелодію напише. |
О с і н н я м у з и к а
Осіння музика – сумні вітри на кручах, Вогненний спалах в кронах верховіть, Така мінорна і така болюча, Що серце завмирає мимохіть. Осіння музика, як надвечірній смуток, Спада сльозою із вербових кіс, В ансамблі трав – печально-жовтий жмуток, В химері зір – старий Чумацький віз. |
Світло-
|
© elfiyka, 21-08-2008 | ||
Боляче-лоскотно по серці акордами Світло розіб’ється сотнею крапель Може води, може ртуті чи олова, А може золота нових стандартів. В венах залишиться вічною згадкою Що відгукнеться словами і рухами В кожній клітині, яскраво забарвленій, Колір міняючи в такт ритму музики. Стануть продовженням кола і лінії Арки, мости, переходи, фонтани, Вежі дахів – це проекція рук моїх, Зведених вверх, щоб до сонця дістати. Від інфра- до ультрачастотних тональностей То чорним, то білим двійковими кодами Закручений світ в безконечній спіралі Збереженій в Часі паролем мелодії. |
|
|
© Ірина Заверуха, 19-01-2009 | ||
хто цю пісню випустив на волю? наче з клітки замкненого птаха серед трав, на крилах вітру, в полі линуть звуки, що не знають страху в пошуках своєї пісні з дому в мандри вранці вирушив в край далекий, дикий, невідомий йшов на поклик зраненого крику сорок тижнів він у зір питався звідки лине та самотня туга не відпочивав, не зупинявся не знайшов ні ворога, ні друга втомлений, посеред степу рано він забрів у трави посивілі і вловив у мареві туману звуки тої пісні легкокрилі тож тепер на обличчі усмішка лоскоче чи зимою, чи спекотним літом награє мелодію охоче не веселу, але й не плаксиву рідну та не зовсім зрозумілу що одним дає могутню силу іншим же тягар знімає з тіла друзів мирить весело-грайливо ворогам терпіння наспіває піснею життя благословляє… |
1-10 11-16