Зловивши мить – не відпусти,
Впізнай у ній вчорашні звуки:
Її струни, мов тятиви.
Його смичка, неначе лука.

Додай секунду цьому дню.
Він, як вода збіжить крізь пальці.
Та щось зостанеться йому,
І їй залишиться окрайчик.

На пам’ять – музика октав,
Або дзвінке звучання тиші.
Струна... Смичок... У нотний стан
Лиш час мелодію напише. Зловивши мить – не відпусти,
Впізнай у ній вчорашні звуки:
Її струни, мов тятиви.
Його смичка, неначе лука.

Додай секунду цьому дню.
Він, як вода збіжить крізь пальці.
Та щось зостанеться йому,
І їй залишиться окрайчик.

На пам’ять – музика октав,
Або дзвінке звучання тиші.
Струна... Смичок... У нотний стан
Лиш час мелодію напише.

О с і н н я м у з и к а

Осіння музика – сумні вітри на кручах,
Вогненний спалах в кронах верховіть,
Така мінорна і така болюча,
Що серце завмирає мимохіть.

Осіння музика, як надвечірній смуток,
Спада сльозою із вербових кіс,
В ансамблі трав – печально-жовтий жмуток,
В химері зір – старий Чумацький віз.

Світло-музика

© elfiyka, 21-08-2008

Боляче-лоскотно по серці акордами Світло розіб’ється сотнею крапель Може води, може ртуті чи олова, А може золота нових стандартів. В венах залишиться вічною згадкою Що відгукнеться словами і рухами В кожній клітині, яскраво забарвленій, Колір міняючи в такт ритму музики. Стануть продовженням кола і лінії Арки, мости, переходи, фонтани, Вежі дахів – це проекція рук моїх, Зведених вверх, щоб до сонця дістати. Від інфра- до ультрачастотних тональностей То чорним, то білим двійковими кодами Закручений світ в безконечній спіралі Збереженій в Часі паролем  мелодії.

музика, наче дивний аромат парфумів невідомої жінки, як танець цигаркового диму - лине догори, наче зникає і розчиняється - але звучить, звучить, звучить! Прекрасно!

Музика-пісня-душа

© Ірина Заверуха, 19-01-2009

хто цю пісню випустив на волю? наче з клітки замкненого птаха серед трав, на крилах вітру, в полі линуть звуки, що не знають страху в пошуках своєї пісні з дому в мандри вранці вирушив музика в край далекий, дикий, невідомий йшов на поклик зраненого крику сорок тижнів він у зір питався звідки лине та самотня туга не відпочивав, не зупинявся не знайшов ні ворога, ні друга втомлений, посеред степу рано він забрів у трави посивілі і вловив у мареві туману звуки тої пісні легкокрилі тож тепер музика ходить світом на обличчі усмішка лоскоче чи зимою, чи спекотним літом награє мелодію охоче не веселу, але й не плаксиву рідну та не зовсім зрозумілу що одним дає могутню силу іншим же тягар знімає з тіла друзів мирить весело-грайливо ворогам терпіння наспіває музикант блукає сивий-сивий піснею життя благословляє…